Я о Любви пою, о Вечности Любви!
Она, оставив cлаву и покой,
Сошла на землю, чтоб на Крест пойти,
Проклятия земли забрать и боль!
Я о Любви пою, о милости Любви!
Которая простила каждый грех,
В Крови Своей омыла, убелив,
И милостью Своей подняв с колен!
Я О Любви пою, о верности Любви!
Она, одна пройдя и ад и боль,
Вернулась, чтобы Вечностью любить,
Твоя, Господь, Великая Любовь!
Я о Твоей Любви, Господь пою!
В ней сила сострадать, прощать, любить!
Благодарю за то, что я люблю!
Благодарю за то, что я смогла простить!
Наталия Минаева,
Рига, Латвия
"Он ввел меня в дом пира, и знамя Его надо мною - любовь". Песня Песней 2:4
Любовь Моя - поэзия души...и это все о Нем
Прочитано 6432 раза. Голосов 3. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Мне понравилось. СПАСИБО. Комментарий автора: СПАСИБО ВАМ.
Дина Маяцкая.
2009-07-29 15:29:57
А я благодарю Господа, что Он дал Вам
этот талант-писать,любить, прощать и...благодарить! Комментарий автора: Спасибо Вам за щедрость. Я преломляю этот дар,как хлеб, для всех. Бог да благословит Вас!
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
